У Польщі навчальні заклади ділять на три типи: загальноосвітні, інтеграційні та спеціалізовані.

У загальноосвітніх школах у класі має бути не більше 20 дітей і тільки один вчитель, хоча трапляється і так, що разом навчаються тридцять дітей через відсутність вільних місць. У таких класах можуть навчатися одна-дві дитини з особливими освітніми потребами. Якщо батьки вирішили віддати дитину з інвалідністю в таку школу, то їм не можуть відмовити і натомість мають створити комфортні умови для навчання. Хоча не завжди це вдається.

Щоправда, у таких школах, як правило, немає асистентів, тому навчання в загальноосвітніх школах Польщі підійде тим дітям з особливими освітніми потребами, які не потребують постійного супроводу та допомоги.

Натомість в інтеграційних школах у таких класах того самого розміру можуть вчитися аж п’ять учнів з інвалідністю, а вчителю допомагає асистент. Від загальноосвітньої така школа відрізняється тим, що у ній також працюють фахівці, які допомагають дітям з особливими освітніми потребами.

Кожна дитина повинна мати поруч власного асистента з відповідною освітою, щоби зробити навчання максимально зручним та продуктивним для дитини й тим самим розвантажити вчителя, щоби йому було легше працювати у класі. Буває і так, що один асистент працює одразу з кількома дітьми у класі, але це залежить від рекомендацій спеціалістів та потреб дітей.

Асистентів готують в університетах на спеціальних курсах або ж у межах післядипломної освіти.

Якщо в Україні асистентів батьки здебільшого шукають самостійно, то в Польщі цим процесом керує адміністрація закладу освіти. Проте в нашій країні держава забезпечує тільки асистента вчителя, який має допомагати всьому класу, а не тільки одній дитині.

Спеціальні школи менш інклюзивні, ніж загальноосвітні та інтеграційні, тому що у них навчаються лише діти з ООП.

У польській системі освіти спеціальна освіта охоплює дітей:

- глухих,

- з порушеннями слуху (слабочуючих) ,

- сліпих,

- з порушенням зору (слабозорих),

- з важкими порушеннями мовлення, включаючи афазію,

- з легкими, помірними або важкими інтелектуальними порушеннями,

- з розладом аутичного спектра, включаючи синдром Аспергера,

- з множинними фізіологічними порушеннями.

Рішення про необхідність спеціальної освіти видаються також дітям та підліткам:

- з ризиком соціальної дезадаптації,

- соціально дезадаптованим.

Для дітей з важкими інтелектуальними порушеннями проводяться реабілітаційно-виховні заняття.

Навчання учнів з інвалідністю, з ризиком соціальної дезадаптації та учнів із соціальною дезадаптацією може проводитися до 20 років - у разі 8-річної початкової школи; до 24 років – у разі навчання в середній школі.

‍

До закладів спеціальної освіти належать дитячі садки, школи, в т.ч. у лікарнях, молодіжні центри соціотерапії (для дітей та підлітків із ризиком соціальної дезадаптації), молодіжні виховні центри (для соціально дезадаптованої молоді та підлітків, які потрапляють сюди на підставі рішення суду), навчально-виховні центри для підлітків, а також, що дуже важливо – професійно-технічні заклади, технікуми та школи, які готують до праці.

Підставою для вступу до спеціальної школи є рішення про необхідність спеціальної освіти, видане державними психолого-педагогічними консультаціями.

Рішення про необхідність спеціальної освіти включає:

- діагностику функціонування дитини чи учня,

- період, на який виникає потреба в спеціальній освіті,

- рекомендовані умови та форми підтримки, методи роботи (в окремих випадках необхідність надання асистента вчителя/допомоги вчителя),

- рекомендовані форми психологічної корекційної допомоги,

- вибір форми навчання, враховуючи слабкі і сильні сторони дитини з особливими освітніми потребами або ж поведінковими порушеннями.

Фахівці рекомендують, але остаточне рішення щодо вибору школи чи садка все-таки за батьками.